Анаклія – це невелике селище на заході Грузії на березі Чорного моря, яке було б нічим не примітним, якби не свідком колишніх грандіозних планів, які й височіють тепер, хаотично розкидані по узбережжю, і надають йому своєрідного шарму та вигляду.
За задумом Саакашвілі, тут мало вирости місто з півмільйонним населенням, основою якого служив би морський порт – проект Лазіка. Роботи з його будівництва було розпочато, і вже було влито величезну кількість грошей, коли партія Саакашвілі програла на виборах і проєкт був згорнутий.
Але ще перед цим, на початку 21 століття, почалося будівництво курорту, що отримав назву по прилеглому селищу – Анаклія.
Сюди було запрошено іспанського архітектора Альберто Домінго, тому вулиці сонного приморського містечка досить несподівано переходять у курортну геометрію.
Отже, що можна побачити та подивитися в Анаклії.
Центральна вулиця Руставелі, якою ви в’їжджаєте в Анаклію, упирається в площу з фонтанами, що мирно дзюрчать.
З одного боку – прогулянкова набережна з пальмами, що розвіваються, з іншого – річка Інгурі, що впадає в море.
Через Інгурі красується дерев’яний міст німецького архітектора Пітера Вальса. Дуже успішна споруда – одна з основ особи Анаклії. Його довжина 540 метрів і він з’єднує Анаклію із селищем Ганмухурі.
З мосту відкриваються красиві краєвиди на морі, а також на гирлі Інгурі, де на корчах буває багато птахів – білі чаплі, кваква, качки, бугаї, трясогузки, а також почали з’являтися ібіси. Чаплі ночують на вершинах дерев довколишнього острова і красиво виділяються білим оперенням на тлі зелені.
Біля мосту височіє дивовижна будова, схожа чи на станцію для літальних апаратів, чи на інопланетну квітку. Насправді це ресторан, який, на жаль, не працює.
Ця вежа дивовижної форми несподівано добре виглядає на тлі моря у будь-який час доби і є постійним місцем для фотографування.
Відпочиваючі розділили відпочинок біля моря на «до мосту» та «за мостом».
Місце до мосту більш доглянуте. Людей тут більше. Можна взяти напрокат лежаки та парасольки, поруч скриньки, кафе та взагалі йти недалеко.
З цього ж боку знаходяться готелі різних рівнів, занедбаний китайський будиночок і бухта для яхт із зарослим виходом у море.
Відразу за мостом людей зазвичай менше і відпочинок тут ніби більш «дикий».
Більше людей стає лише наприкінці пляжу, де зручно під’їжджати машинами. Тут є кабінки для перевдягання та душові.
З цього боку знаходиться аквапарк. Квиток у нього купується цілий день. Їжу із собою приносити не можна, лише купувати вже на території.
Також із цього боку на пагорбі встановлено катер. Він добре зберігся, і, при належній акуратності, можна походити його палубою або спуститися в самий трюм. На його борт навіть приставлений трап – тобто він повністю доступний для охочих.
Ще далі – стадіон для пляжного волейболу. А ще далі – великий відкритий амфітеатр із дуже пристойною сценою. Глядачі, що сидять обличчям до сцени, одночасно бачать ширину моря, і це дуже красиво.
Тут відбуваються концерти, іноді дуже цікаві. Тим, хто йде на концерт, рекомендую брати підстилки, тому що лави для сидіння бетонні.
А далі пляж упирається у кордон із Абхазією. Неподалік 2008 року в цьому тихому місці рвалися снаряди і з гучним ревом пролітали військові літаки… Зараз можна підійти до стрічки, що означає прикордонну територію, за яку заходити не можна.
Якщо зробити прогулянку з Анаклії в бік Лазики, що не збулася, то перейшовши через канал потрапите спочатку на болотисту місцевість з цілком прохідною і проїжджабельною ґрунтовою дорогою, пройдете невелике поселення і опинитеся на місці порту, що не відбувся.
Це простір, позбавлений землі. Всю її здерли і склали акуратними валами вздовж моря. Нині вони мальовничо заросли травами та нагадують ангари. На місці оголеної землі іноді з’являються пилові бурі. Місцеві жителі багато років звертаються до влади за вирішенням цього питання, але безуспішно.
А далі знову починаються цікаві споруди.
Перша – це абстрактна фігура заввишки 31 метр. Вона височить на винесеному в морі пірсі і чудово виглядає з будь-якого боку.
Поруч знаходиться база відпочинку, а за нею досить відокремлена територія з кількома дачами та диким берегом.
Друга споруда, про призначення якої неможливо здогадатися – Будинок юстиції, а також мерія майбутнього міста. До неї прокладено дорогу, мальовничо обрамлену пальмами.
А дивною окрасою всього цього розмаїття стали сотні бетонних «крабів», якими мали зміцнювати берег.
Вони вишикувані рядами або навалені купами, заросли деревами і травами, їх обплела ожина і ящірки гріються на їхніх боках.
Тут так тихо, а видовище настільки нереальне, що варто прийти сюди. Від Анаклії сюди близько 7 км. А ще за 14 км – місто-порт Поті.
Але проїхати туди не можна через порізану берегову лінію. Дорога в Поті тільки через місто Зугдіді – адміністративний центр Самегрело-Верхня Сванетія. Таким чином, від Анаклії до Поті 67 км.
Пляжі в Анаклії гальково-піщані. Вхід у море по гальці, але за кілька метрів під ногами вже пісок.
Пісок сірий, вулканічний, схожий на піск в Уреки. Тому тут морська вода не видається прозорою.
Клімат в Анаклії субтропічний, але м’який, причому опадів тут випадає менше, ніж у сусідніх містах. Роса, що щедро випадає, живить трави, тому навіть наприкінці літа тут не побачиш жухлої трави.
Завдяки освіжаючому вітру, навіть у самий сонцепек можна сховатися в тіні і перечекати спеку, а спекотні ночі тут поодинокі.
Бувають, що налітають тропічні зливи з грозами, як правило, недовгі і видовищні.
Магазинів в Анаклії мало, і всі вони розташовані на центральній вулиці. Продукти в них продаються з курортною націнкою, тому місцеві жителі та ті, хто відпочиває довше, їдуть за 12 км до селища Дарчелі, де є мережеві супермаркети та невеликі магазини, або до Зугдіді – 30 км.
Доїхати можна на синьому автобусі №24 – проїзд коштує 1 ларі, або на білому мініавтобусі за 2 ларі. Сині автобуси ходять за розкладом, білі теж, але можуть запізнюватися.
фото розкладу
Житло в Анаклії є на будь-який смак та кишеню. Від кімнат у будинках місцевих мешканців до 5-ти зіркових готелів із басейнами. Є кафе та ресторани.
Воду тут п’ють із кранів. Але є хороше джерело. Його координати: 42.396041, 41.575581.
Вода спочатку трохи віддає сірководнем, але він швидко випаровується. Смак води м’який, вода тече холодна і пляшка одразу «пітніє».
Є в Анаклії і пекарня – вона розташована ліворуч від дороги, рухом до моря. Тандирний хліб смачний, хрумкий і свіжий. GPS: 42.395687, 41.566559.
В Анаклії добре погуляти прилеглими вулицями, повз мальовничі грузинські будинки в обрамленні садів. Повз вас будуть проходити незвично уважні корови та швидкі свині. На деяких можна побачити дерев’яні трикутні нашийники – щоб свиня не залізла у шкоду чи дренажну трубу.
Дуже добре гуляти вздовж Інгурі. Пишна зелень на її берегах, зелені луки, тиха течія – все це діє заспокійливо. В Інгурі ловлять рибу, особливо у районі мосту.
Для тих, кому хочеться здійснити тривалу прогулянку, є можливість пройти місцями, що нагадують джунглі. Тут ви побачите заливні луки, озера, безліч каналів, птахів і буйволів – потужних красивих тварин з шикарними рогами.
На шляху до цих місць зустрічатимуться величезні евкаліпти. Колись тут їх було багато, але в голодні 90-ті більшість порубали на дрова.
Дорога витиметься і види часто змінюватимуться. Так ви дійдете до лісу – справжнього, густого, малопрохідного лісу. Але дорога вестиме далі і виведе до моря – туди, де мала вирости Лазіка. Звідти по узбережжю прямий шлях до Анаклії. Цей маршрут завдовжки близько 18 км.
Атмосфера в Анаклії розслаблююча. Вже за кілька днів можна забути якийсь зараз день тижня чи дата.
Більшість відпочиваючих – грузини. Тут тихо та неквапливо. Основний шум – салюти під час весіль, які зазвичай проходять в готелі Palm Beach біля річки.
У самій Анаклії на центральній вулиці стоять покинуті будинки адміністрації та клубу. Але будівля поліції працює і поліцейських регулярно видно у селищі.
Також тут є служба 112 – її вежа та будівля розташовані біля річки.
Рятувальники ходять у червоному одязі, їх чимало, і вони ретельно чергують на пляжах.
Анакліа виникла на місці грецької колонії Гераклея. У XV-XVIII століттях, вже ставши Анаклією, вона була укріпленим портом стародавнього Мінгрельського князівства, а в 1723 стала торговим портом Османської імперії.
У 1770 році ця земля була завойована російськими та грузинськими військами та увійшла до складу Імеретії. Саме з Анаклії у XIХ столітті росіяни насильно вивозили черкеське (адизьке) населення. 400 тисяч людей було вбито, близько півмільйона – вигнано. З них вижили лише 180 тисяч. Черкеси гинули у результаті битв – тактика російських військ полягала, зокрема, у позбавленні горян води та спалюванні їх полів. У 2012 році в Анаклії було відкрито пам’ятник жертвам геноциду черкесів. GPS 42.395533, 41.565142.
Також в Анаклії знаходиться зруйнована турецька фортеця на початку XVIII століття. Від неї так мало залишилося, що деталі, що бракують, доповнені дуже великою, просто небаченою, галькою.
Фортеця знаходиться на подвір’ї готелю Palm Beach на березі Інгурі. Її двір тихий та затишний. Провіди всіяні ластівками. GPS-координати фортеці 42.393385, 41.561655.
Від фортеці перекинутий міст на невеликий острів, що видно з мосту. У острова своя атмосфера. Він плоский як блюдце і прихований тінню високих дерев. На острові є комарі.
Узагальнення: Анаклія – курорт з гарним кліматом, для тихого відпочинку.
Тут можна залишитись як на три дні так і на місяць. Кожен сам наповнює свій світ.
